В рамках наукової роботи я опитав 320 співробітників у різних компаніях. Задача - зрозуміти що насправді впливає на мотивацію до навчання в кризових умовах. Результати виявилися не зовсім такими, як можна було очікувати.
Наприклад, сам по собі рівень “кризи” майже не впливає на бажання вчитись. Єдина помітна залежність – чим сильніше людина відчуває кризу, тим менше в ній спокою і стабільності. Це логічно. Але з цінностями, когнітивними навичками чи стресостійкістю зв’язку майже нема.
А от організаційні умови роботи напряму залежать від того, наскільки працівник сприймає ситуацію як кризову: зростає відчуття перевантаженості й інформаційного тиску; знижується впевненість у власних навичках; частішають конфлікти й комунікативні труднощі; посилюється страх соціального відторгнення та нерозуміння очікувань від керівництва.
Ще один важливий момент: у кризі фінансова мотивація до навчання набирає ваги. Не у форматі «заплатіть за курс і я піду», а радше у вигляді: «отримаю нові знання → зможу заробляти більше».
І нарешті – виявилось, що коли умови сприймаються як нестабільні, на мотивацію сильніше впливає соціальне оточення (родина, освіта, походження, колектив). Тобто в кризі ми ще більше дивимось на тих, хто поряд, і саме вони можуть підштовхнути або відбити бажання вчитись.
Що з цього випливає? Щоб мотивувати співробітників навчатися, треба дивитись не лише на їхні особисті риси чи “внутрішню мотивацію”, а передусім: на їхнє навантаження; на ті конкретні навички, яких бракує для роботи; на атмосферу в команді; і на те, які настрої панують у їхньому оточенні. І вже потім – підбирати правильні фінансові стимули, які будуть доречними саме для цієї люди.