Пожалівся мені тут один керівник, що все частіше його підлеглі на нього косо поглядають та підозріло шушукаються за спиною. Після короткого розпитування виявилось, що пару разів він досить жорстко нагримав на підлеглого. А потім ще на одного. Ну не стримався, буває…
Тільки от в даному випадку це майже вартувало йому кар’єри. З моєю допомогою, як то кажуть, відмолили, але так буває не завжди.
Тож, керівнику, пам’ятай: для нормального лідера лаяти підлеглого, та ще й матом – табу. Причина досить прозаїчна. У нас рідко вбивають за гроші чи посаду, набагато частіше вбивають за приниження. Слово «вбивають» тут у переносному значенні (хоча у прямому теж не дуже відрізняється).
Часи міняються і підлеглі зараз мають більше інструментів впливу на керівника. Особливо на фоні критичної нестачі персоналу та втоми HRів їх шукати. А раз так, то образа підлеглих запросто може перетворитись на партизанську війну, причому усі проти одного.
І арсенал у цій війні чималий: від інформаційної блокади і колективного документування дій до анонімних звернень через офіційні канали покарання (СБ), репутаційного відключення та звільнень у періоди пікових навантажень. А ще є старий добрий варіант – формально виконувати рівно те, що написано в посадовій інструкції, і більше нічого.
І повірте, в епоху АІ, скриншотів, записів і миттєвого поширення інформації, якщо на керівника мають зуб хоча б декілька співробітників, довгої облоги він не витримає.
Хороший керівник вчиться керувати не тільки людьми, а передусім собою. Одну емоційну хвилину можна потім дуже довго оплачувати власною репутацією. Якщо ти плюнеш на колектив – колектив обітреться, але якщо він плюне на тебе – потонеш.